— Свєта, дай свєта! Свєта, серйозно, вже десята. І досі немає світла. Вже мали б включити. Ти не можеш якось калдонути чи що, щоб включили.
— Не можу, Вовчик. Ти прекрасно знаєш, що я не Брюс Всемогутній… я просто твоя померла дружина.
— А правильно казати Брюсиня Всемогутня. Ти забуваєш, що у нас емансипована мова…
— Все рівно не можу, зануда.
— Не зануда, а “зануд”… чоловічого роду. Ну, а як же миготіння лампочками, Свєта. Ти ж реально можеш поморгати лампочкою… То чому б не включити світло? Не розумію.
— Вовчик, вкотре пояснюю: я не знаю, чому моргали твої лампочки. Так, це співпало з якимось моїми емоціями, але це було лише два рази і дуже давно…
— Ой, Свєта… по-перше, це було три рази. По-друге, це були не якісь, а цілком конкретні емоції. Ти злилась, Зла Відьмочка. Дуже злилася…
— Так, я була розлючена.
— Першого разу це було на адресу сусідів знизу, бо стукають по батареях кожного разу, як Жужа зіскакує з дивану…
— Так реально, вони своїм нездоровим потягом до тиші мертвого дістануть…
— А-а-а, ха-ха-ха… Свєта пожартувала про мертвих! А-а, я зараз лусну!… Капець… Сусіди дістали мертву Свєту! Бля!… Ой, сорі…
— Та дійсно ж “бля!”
— А скажи-но, Свєта, а що ти зробила далі, окрім того, що начебто не знаєш, як поморгала діодною лампочкою?
— То зробила не я, Вовочка, сто разів повторювала! Може й я, але не знаю як…
— Ага. Дозволь пояснити читачам: наші сусіди знизу, молода парочка, які методично стукали по батареї на кожний мій, вибачте, надто голосний пук… і які, якби не ці знаки уваги з їх сторони, нічим себе не видавали… настільки, що оточуїчі думали, що там взагалі в квартирі ніхто не живе… настільки вони полюбляли тишу… ці сусіди настільки дістали нашу мертву, до речі, Свєту, що та моргнула лампочкою тридцять вісім разів підряд…
— Не бреши, бо тільки двадцять шість, за кількістю їх стукотливих до нас звернень…
— Бач, ти вже майже не заперечуєш свого містичного впливу… тож, продовжую, бо це ж ще не все… буквально за півгодини…
— Сорок хвилин….
— …за півгодини наші тихоні-сусіди зчинили та-а-акий скандал з биттям посуду і матюками, що пташки на деревах біля нашого будинку ще тиждень потому не поверталися на свої звичні сідала…
— І зараз Вовчик виведе свою звичну теорію про те, як я можу містично впливати на Фізичний світ. Тобто я якимось чином примусила сусідів посваритися. Вони взагалі то люблять один одного(не завжди). “Це брєд!”, як ти кажеш, Вовочка.
— До речі, дякую ще раз за дощ, ти реально допомогла мамкиним помідорам на дачі.
— До речі, ще раз повідомляю тобі, Вовчик, що я не робила ніякого дощу… я не можу тобі і мамкиним помідорам зробити дощ, ти задовбав зі своїми нереалістичними просьбами… і подяками…
— Та ладно, дощу не було кілька тижнів…всі хотять дощу… мамкині помідори просять дощу… потім я такий, ой… у мене ж єсть кишеньковий Бог, ой вибач, кишенькова Богинька Свєта… я прошу дощ… бо ж мамкині помідори… і … опа… за півгодини дощ… совпадєніє?…
— За кишенькову Богиню я тобі зараз карму порву на британський прапор… ти богохул! Вовчик…
— А ти справжня, реальна, стовідсоткова БОГИНЯ, Свєтуля моя кохана!… Агов! У мене кохана Богиня! Люде! Хто ще може таким похвастатись, га? Моя Кохана — Богиня! Богиня, дай світло!
— …, Вовчик… а тобі не здається, що то ти… твої бажання… емоції…. лампочка, скандал, дощ, га?… ти ж цього хотів насправді… совпадєніє?
— Не думаю… У всякому разі, якби не ти, навіть у такого дачника, як я нічого не вийшло б.
— До речі, якщо тобі потрібен буде дощ, то тут є такий собі Перун…
— Перун? це якийсь пральний порошок?
— Ні, неук, це древньослов’янський Бог.
— Та ладно, типу я не знаю… Знаю… А що він ще?… типу працює?…
— Уяви собі. Сама здивувалась. До нього досі стільки заявок кожного дня… Люди ще пам’ятають, виявляється. Я насилу втовпилась…
— Стоп-стоп, ти?…
Древньослов’янський Бог Перун посилає дощ на помідори Вовчикової мами
— Так, любий… Я просила про твої помідори… йой… мамкині помідори… він взагалі такий діловий, Перун, наче… добре, я передала твою заявку Перуну…
— Дякую, Свєта. Але це нічого не скасовує… Ти — Богинька моя кохана. До речі, у мене вдохновення закінчується. Підкинула б?
— Що, думав, що маєш дружину Богиню і матимеш вдохновення по графіку? По графіку лише світло виключають, а… добре вже… на! тобі світло!
— А-а-а, ти включила? Це ж ти включила? Свєта? Я зараз помру від цього капеця!
— То й помирай… Просто твоє ниття вже всіх у тому світі дістало. Довелось знайти Ніколу Теслу. Він, на мій подив, навіть зрадів, що про нього згадали. Не знаю, що він придумав, чесно не знаю, але я тут ні до чого… взагалі я вся в проводАх… це перший і останній раз, Вовчик…
Нікола Тесла обмотує Свєту проводами, аби дати Вовчику електрику.
— Тесла?… Не чую, Свєта… Машина?…(до чого тут Тесла?)… Дякую, Свєта, дякую! Богинька моя. Я тебе люблю. Бог єсть свєт(а)…
