— Мені здається, то був сон…
— Вовчик, згадай, це не був сон.
— Добре, тоді це було як уві сні. Я волав двом людям, у двадцяти кроках від мене, я волав, щоб визвали поліцію.
— А вони?
— Вони не чули… дивно, я почав кричати голосніше, я був певен, що…
— Вовчик, я виміряла відстань від тебе до тих людей і я виміряла силу твого голосу. Вони чули тебе, я тобі гарантую…
— Ой, Свєта, я і так знав, що чули. Не варто було утруждатися… Потім я кричав іншим двом людям, щоб загасили вогонь. Бо ж посуха… вони випалювали, думаю щось…
— Вони випалювали мідь з кабелів. Ті двоє чоловіків дістали два десятки метрів мідного кабелю, і, щоб його здати до приймачів металобрухту, з нього потрібно зняти, або випалити оплітку.
— Вони розвели велике багаття посеред сухої трави у ліску понад річкою. Ми часто гуляємо з собаками у цьому ліску. І сьогодні я був трохи шокований, що деякі ділянки просто тупо випалені якимись покидьками. Я подумав, що то дітвора нерозумна бавиться. Але ж ось я побачив, що цілком нормальні дорослі дядьки розводять велике багаття посеред сухої трави і дерев у посуху, що триває вже кілька тижнів… Я став кричати на них… але вони мене не чули?
— Чули, Вовчик.
— Там проходили парочка немолодих людей, я кричав до них, аби викликали поліцію, бо я не маю телефона, але вони мене, здавалося, теж не чули?
— Чули…
— Наче я знаходився в одному вимірі зі своїми собаками, а були ще два виміри, розумієш? і в тих вимірах не було мене з собаками… І мене там НЕ ЧУЛИ! Вони робили речі, які не можна робити в моєму світі, в моєму вимірі… Я намагався їм заперечити, але мене тупо не почули… Не варто згадувати, що в іншому вимірі, до якого я звертався з проханням викликати поліцію для мого виміру, мене теж не почули… аж смішно… Я наче не існував для них, і тоді я крикнув: “Ви барани! Вас **********! Ви не потрібні в жодному Світі!” Що, Свєта я не мав таке говорити?
— Вовчик, ти запікав усе, що казав…
— Ти сама мені сказала, щоб я того не публікував, бо мене з гімном змішають.
— Так, ти не мав того говорити.
— Потім, я пригрозив, що зараз натравлю на них собак.
— Потім я забрала вас звідтіля. Ті люди, що ти їх просив викликати поліцію, а потім чехвостив… Вони були потрібні мені, щоб вас вивести з того місця.
— Свєта, знову твої штучки з Планами?
— Вибач, Вовчик, я не могла ризикувати своїми собаками… ти ж збирався вести їх у бій, так би мовити…
— Так, на той момент я був у страшному гніві… я б зробив щось…
— ...дурне. Я повела тебе додому, і ти вже з дому зателефонував у поліцію…
— Так це тому ти відмовила мене брати телефон на прогулянку? Не розумію, я ж міг викликати поліцію прямо з місця події…
— Ні, Вовчик, ти не викликав би… повір мені. я бачила Плани.
— Капець… Я прийшов додому, я був в ярості, я не пам’ятаю, як я взяв телефон…
— Це була я, Вовчик.
— Добре, якщо все так, то чому б ти не подзвонила з телефону ще з лісу? Чому я не взяв телефон на прогулянку, Свєта?
— Скажімо так, у мене в лісі погане покриття, Вовочка.
— У Свєти є покриття!… А-а-а, СвітлоСтар. У неї в лісі погане покриття! А-а-а, якщо хочеш сховатися від Свєти, тікай у ліс, у неї там погане покриття!
— Вовчик, не дуркуй.
— Добре-добре. Ти набрала 101, а говорив у телефон…
— Ти, Вовочка…
— Я в шоці… так, звичайно, я пам’ятаю свою не дуже зрозумілу розповідь тому бідному полісмену, що намагався по моїм вказівкам знайти тих козлів, що… до речі, Свєта… мені ж так і не відома розв’язка цієї історії. Поліція чомусь не доводить до заявників про злочини, чим все скінчилося…
— Їх не застали, Вовчик, на жаль. Ти довго йшов до СвітлоСтару, щоб викликати поліцію. Але, якби поліція приїхала на місце на пару хвилин пізніше, то довелось би вже викликати пожежну машину, бо багаття ті козли розвели таке, що суха трава навколо вже почала займатися. Так що, Вовчик ми з тобою зберегли дещо, що належало нашому Світові. І це наша з тобою спільна перемога!
— Клас! Але ж орав на підпалювачів я?
— Так, мій Герою!
— А собак забрала ти?
— Тебе разом із собаками, мій Бетмен.
— Для чого тобі це було потрібно? Мене з собаками пхати у той лісок, коли там було небезпечно.
— Щоб не спалили твій лісок, Вовчик, там, де ти гуляєш з собаками, де ви купаєтесь у річці. Я бачила Плани. В усіх Планах — пожежа. Я думала, що треба щось робити. Але єдині, хто там були — це були ми — я, Духиня, і Фізик, і три собаки. Я діяла так, як вважала правильним.
— Що ти вважала правильним?
— Що мій Вовчик, і мої собаки мають гуляти серед лісу, біля річки. Я не рятувала весь Світ! Я рятувала той маленький, твій Маленький Світ, що його створив ти, Вовчик… для нас… для нас п’ятьох… В який ти не пускаєш нікого, і я поважаю твій вибір, бо це і мій Світ також, а ти — його Творець, Вовчик. І в ньому, в цьому Світі має бути і ця річка, і цей лісок.
