— В нас є атракціон. Можна на якийсь час стати іншою людиною.
— Тобто ти вселяєшся в іншу людину?…
— Так, це прикольний атракціон. Можеш дати йому назву, бо ж ми не користуємось словами.
— О, люблю давати назви Духовним речам. Хай цей атракціон називається Екзорцись! О!
— То хай буде Екзорцись. У ньому я бачу світ так, як будь-яка інша людина. Тобто… от як ти розумієш що ти є ти?
— Що я є Вовчик? Я знаходжусь всередині цього тіла, я дивлюсь на всіх інших, наче з себе, зі своєї голови…
— А уяви, що ти дивишся на світ з голови отої дівчини, що гуляє з плямистою собачкою. Уяви себе всередині неї… ти — це ти, але ти тепер ще й ця дівчина. Ти маєш доступ до всіх її спогадів, до всієї її свідомості, бажань, навіть потаємних бажань…
— Я зараз дивлюсь на світ зсередини отієї дівчини, я дивлюсь на себе, тобто на Вовчика, який витріщається на мене і я думаю: “блін, що то за придурок на мене витріщається? Він мені геть не цікавий, таке собі хтозна-що, він що маніяк? точно ідіот якийсь, піду од нього подалі… у мене такі гарні кросівки, там далі носочки, біленькі, шортики тоненькі, а під шортиками…”
— Вовчик, припини, маньяк!
— Ні? що я не маю права роздивитися себе? я може ще й не маю права себе помацати?
— Припини, зосередься на іншому: Ти подумав про себе як про, так скажімо, іншу непізнану особистість.
— Так, я був дуже самокритичним…
— Тобто ти розумієш, що дивлячись на тебе, люди можуть бути доволі критичними? Але ж ти про це не знаєш, поки людина сама тобі про це не скаже?
— Я не хотів би, щоб ця дівчина мені про мене таке сказала…
— Ти не хочеш знати, що про тебе думають оточуючі? Але ж ти сам тільки-но згодився думати таке про себе?
— Але ж то я сам про себе так думав.
— А коли хтось думає те саме про тебе, ти заводишся і ображаєшся? Що змінилося: думка та сама, але в твоїй голові вона прийнятна, а в чужій викликає твою протидію? чому?…
— Ти питаєш мене тому, що знаєш що я не маю відповіді. Тобі подобається знущатися над тупеньким Вовчиком.
— Вовчик дійсно тупенький, бо не зрозумів, що я його Душу тільки-но запхала у Екзорцись, у ту саму дівчину, яку він хотів, до речі, обмацати, знаходячись всередині неї, тобто коли він тільки що був нею.
— Капець! Свєта, ти реально знущаєшся… Тобі не здається, що твої експерименти наді мною, м’яко кажучи, неетичні… (навіщо я хотів себе обмацати?)
— Але ж не такі неетичні, як твої думки про неї і про себе…
— Ти хочеш сказати, що вона реально думає про мене оте, що я говорив… “маньяк, ідіот”?
— А тобі не здається, що ти сам про себе то думав?
— Неправильний у вас атракціон. Може він зламався?
— Буває, цей атракціон виходить з ладу, і тоді ми кличемо його винахідника Леонардо, який, бува дуже заграється, сидячи віками всередині Мони Лізи. Він з неї дивиться ув очі кожного, хто на неї витріщається. І всі такі заворожені від загадкової улибки і образу Джоконди, не підозрюють, що це всього лиш Леонардо над ними приколюється.
А у вашому Фізичному світі, коли Екзорцись виходить з ладу, ваші попи і шамани намагаються вигнати Духа, тобто одного з відвідувачів атракціону з людини. Але це не завжди вдається і деякі Духи довго лишаються всередині когось, можливо навіть когось з твоїх знайомих…
